Особливості духовно-морального виховання дітей у жіночих православних монастирях України (ХІХ – поч. ХХ ст.)

Abstract

Упродовж століть найважливішими центрами духовної просвіти та культури були православні монастирі. Про актуальність і важливість заснування закладів освіти при монастирях писало багато державних та громадських діячів. Один із губернаторів Київського округу зазначав: «Відкриття при жіночих монастирях навчальних закладів має підняти суспільний статус монастирів» (Указ Синода об учреждении при женских монастырях учебных заведений для дочерей священнослужителей, 1868, с. 2). Так, знаний педагог М. Ільминський (друга половина ХІХ ст.) у своїх працях розвивав думку про те, що моральність і релігія є спільною основою духовності всіх народів, однак мають свої неповторні риси в кожному з них. Формулюючи завдання виховання, педагог виходив із основних догматів православної педагогіки і затребував традиційні, сформовані впродовж історії розвитку теологічної та філософської думки, уявлення про серце – як вразливу ділянку людини, яка (ділянка) відповідає за почуття, а отже, за духовно-моральне вдосконалення і релігійність. Розум, у його концепції з’являється, як мисленнєва сфера, а воля – як бажана і дійсна. М. Ільминський наголошував, що свідомість притаманна лише діяльності розуму, тому про неї людина знає найбільше, тоді, як інші види діяльності душі, менш доступні для самоусвідомлення, тому в дитячому віці саме серце відіграє найбільшу роль, ніж розум чи воля. Відповідно, на дитину результативніше впливати емоційно, через її серце. Він писав, що діти можуть легко сповнитися благоговінням і, як правило, слухають богослужіння «добрим серцем і благим», а тому вони матимуть багате духовне життя тільки тоді, коли школа звернеться до Церкви (Ильминский Н., 1892, с. 5). М. Ільминський вірив у великий потенціал монастирської школи, вважаючи, що вона «історична, бо її поява пов’язана з історичним розвитком релігійних переконань; вона народна, бо народ вимагає релігійного вчення для спасіння душі, а ця школа і вчить спасінню душі через всепрощаючу християнську любов; вона моральна, бо має на меті виконання дітьми найвищих моральних законів про любов до Бога і любов до ближнього» (Ильминский Н., 1892, с. 12).