Курка при дорозі, або Трішки про печальну долю динозаврів

Abstract

Мені було років шістнадцять. Я вчився в КМТ (Крюківський машинобудівний технікум, м. Кременчук) і на вихідні інколи їздив додому, в Полтаву. Узагалі молодих полтавців досить рідко заносило на навчання в наддніпрянське місто. У Полтаві вистачало своїх навчальних закладів. Я був серед небагатьох. – Їздив здебільшого попутними. Бо – дешевше. Попутна – це не легкове авто. Їх тоді в народу майже не було. Попутна – це вантажівка, «полуторка» (вантажопідйомністю півтори тонни, звідсіля й назва), або «газон» (тритонка). Інколи траплялися ЗІСи (абревіатура: Завод імені Сталіна). Часто доводилося торохтіти на кузові. Добре, якщо там була лавка – дошка, прикріплена між бортами. На неї можна було присісти. А як не було – їхав навпочіпки або на чому доведеться. Й абсолютне везіння – якщо біля водія, в кабіні, було не зайнято. На кузові було приємно їздити весною. Свіже повітря, сонце, вітер в обличчя… Осінню – холодно. Продувало.