Педагогічна еліта Полтавщини у зарубіжному освітньому просторі

Abstract

З давніх-давен Україна славилась освіченістю. Хрестоматійним стало покликання на спогади грека Павла Алепського, який, проїжджаючи Україною, був здивований загальною письменністю українців. Майже в кожному селі була школа, в якій училися і хлопчики, й дівчатка, чого не знала на той час Європа. Існували школи грамоти, братські, козацькі полкові школи, Києво-Могилянська Академія та низка інших навчальних закладів. “Український народ, – пише Михайло Грушевський, – як порівняти його до московського, приміром, був тоді далеко розумніший, освіченіший, проворніший. З України потім ціле століття находила на Московщину мода, що там заводили школи, бібліотеки, вчили, писали, друкували. ...Довгі часи Московщина жила українською наукою, поки своєї нарешті не розвила...” [цит. за 6, с. 246]. Ці висновки підтверджує й російський дослідник: “Київські учені, хоч і перейняті наскрізь схоластикою, стояли своєю освітою незмінно вище московських книжників” (П.Пекарський).