Трансформація вокальних технік: від класичного співу до сучасних естрадних практик

Abstract

Сутність проблеми пошуків ефективних вокальних технік вимагає від викладачів вищих навчальних закладів осмислення феномену їхньої трансформації, яка відбувалася упродовж століть. Існує багато підходів до розуміння поняття вокальної техніки. Ми трактуємо його як свідоме керування процесом звукоутворення, яке досягається розвитком спеціальних компетентностей, заснованих на поєднанні вокальних умінь і навичок. На сучасному етапі розвитку досліджень цього питання відомо, що зародження вокальної педагогіки тісно пов’язане з виникненням оперного жанру, яке відбулося наприкінці ХVІІ ст. Відтоді формувалися вокальні педагогічні школи: венеціанська оперна школа К. Монтеверді, що була головною в становленні італійської вокальної школи bel canto; французька національна вокальна школа композитора і педагога Ж.-Б. Люллі, яка базувалася на прийомах афективної декламації. П. Гара, О. Шорон та інші педагоги Паризької консерваторії мали різні підходи до формування співацького голосу: одні наслідували італійську школу, а інші були прихильниками поглядів Ж.-Б. Люллі та декламаційної школи.