Особливості використання віртуальних екскурсій в умовах дистанційного викладання курсу «Я досліджую світ»

Abstract

У статті висвітлено сутність поняття «дистанційне навчання», розкрито теоретико-методичні основи та можливості його застосування у початковій школі з метою оптимізації навчального процесу. Визначено, що дистанційне навчання є універсальною формою організації навчання, яка реалізується за допомогою використання сучасних інформаційно-комунікаційних технологій та дозволяє максимізувати рівень доступності, мобільності, гнучкості, технологічності освітньої системи. Віртуальна екскурсія – це цілеспрямована, спеціально організована форма дистанційного навчання, яка відображає навколишню дійсність через віртуальні засоби та, на відміну від традиційної навчальної екскурсії, не потребує безпосереднього контакту з реальними об’єктами довкілля. Обґрунтовано педагогічний потенціал та особливості використання віртуальних екскурсій під час дистанційного опанування молодшими школярами інтегрованого курсу «Я досліджую світ». Віртуальні екскурсії з курсу «Я досліджую світ» сприяють формуванню та розвитку таких умінь і навичок молодших школярів, як: навички активної діяльності та просторового орієнтування; інформаційні та пізнавальні уміння, навички критичного мислення; навички соціальної взаємодії та продуктивної співпраці під час колективної та групової роботи; самостійність у розв’язанні проблем та відповідальність у прийнятті рішень; уміння самоорганізації та самоконтролю. Окрім ключових принципів використання віртуальних екскурсій під час дистанційного навчання, виокремлено спеціальні принципи (ергономічності і мультисенсорності). За змістовим наповненням виділено основні види віртуальних екскурсій: оглядові, тематичні, біографічні і підсумкові. Визначено різновиди віртуальних екскурсій та їх доцільність на різних етапах дистанційного вивчення навчального курсу молодшими школярами. За результатами опитування вчителів початкової школи з’ясовано, що лише 10% з них активно впроваджують віртуальні екскурсії у своїй педагогічній діяльності, що пов’язано із недостатньою забезпеченістю освітніх закладів новітніми технічними засобами, із низьким рівнем сформованості інформаційно-комунікаційної компетентності педагогів та небажанням інтегрувати сучасні інформаційні технології навчання в освітній простір. Визначено перспективи подальших досліджень.