Михайло Петренко та його безсмертна пісня “Дивлюсь я на небо… ”.

Abstract

Михайло Миколайович Петренко (1817, м. Слов’янськ – 1862, м. Лебедин Харківської губернії) – відомий український поет-романтик. Рід Петренків походив зі слобідських козаків Ізюмського полку і мешкав у Слов’янську не менше двох з половиною століть. Батько майбутнього поета Микола Гаврилович Петренко за участь у військових кампаніях отримав почесний титул “личное дворянство”. 1817 р. у сім’ї народжується первісток, якого й назвали Михайлом. Першу освіту Михайло Петренко отримав у домашніх умовах. Близько 1826– 1830 рр. він – учень ізюмського трьохкласного училища. Потім продовжив навчання в Харківській губернській гімназії. Із вересня 1837-го по 1841 р. – студент Харківського університету. Здобувши вищу юридичну освіту, Михайло Петренко спочатку працює в повітових органах судочинства Харківської губернії, а потім його призначають на посаду стряпчого повітового суду міста Лебедина (тепер Сумська область). У Лебедині М. Петренко був знаною і шанованою людиною. Тому в його життєписі занотована і така подія, як перебування на Лебединщині Т.Г. Шевченка. Та все ж мало збереглося документальних свідчень про зустріч і спілкування поета з Кобзарем. Перші поетичні твори М. Петренка були опубліковані 1841 р. в альманасі “Сніп” О. Корсуна, потім 1843 р. – у “Молодику”, 1848 р. – у “Южно-русском сборнике” А. Метлинського. До нас дійшло лише дев’ятнадцять його поезій. Та все ж визнання Михайлові Миколайовичу як поету принесла поезія “Небо”, яку було покладено в основу всесвітньо відомої української пісні-романсу “Дивлюсь я на небо...”. Поезія “Небо” зразу ж полюбилася народу. Її почали наспівувати. Та лише коли до тексту долучився польський та український композитор і музикант Владислав Іванович Заремба (1833–1902) і здійснив класичне аранжування мелодії пісні, вона стала воістину народною. Починаючи з перших років ХХ століття пісню почали розтиражовувати на грамплатівках, а в наш час – і на компакт-дисках. А завдяки патріотичному вчинку космонавта-українця, уродженця міста Узин Київської області Павла Поповича, в далекому 1962 р. – пісня пролунала й з навколоземні орбіти