Педагогічне значення композиторської творчості Василя Верховинця

Abstract

У сучасних умовах реформування національної системи освіти, докорінних змін у всіх сферах суспільного життя стають дедалі актуальнішими проблеми вивчення і збереження багатої духовної спадщини українського народу, пізнання, осмислення і раціонального застосування в навчально-виховному процесі прогресивного досвіду минулого, спадщини видатних діячів вітчизняної педагогіки і культури. Серед них – професор і завідувач кафедри мистецтвознавства Полтавського інституту народної освіти Василь Миколайович Верховинець (1880–1938). Він – педагог-новатор, основоположник українського дитячого музично-ігрового репертуару (репертуарно-методичний посібник «Весняночка», 1924 р.), засновник теоретичних засад розвитку національної хореографії (підручник «Теорія українського народного танцю», 1919 р.), постановник першого національного балету («Пан Каньовський», муз. М. Вериківського, 1931 р.), дослідник українського фольклору (науково-етнографічна праця «Українське весілля», 1912 р.), основоположник сценічного жанру – театралізованої пісні, організатор художнього колективу нового типу (жіночий хоровий театралізований ансамбль «Жінхоранс», 1930 р.), автор численних хорових і вокальних творів, аранжувань українських народних пісень.