Державні інституції в сфері політики пам’яті в Україні та Румунії

Abstract

Політика пам’яті – це сукупність соціальних практик, спрямованих на репрезентацію (чи модифікацію) певних образів минулого (образів спільного минулого), актуалізованих сучасним політичним контекстом. Політика пам’яті стосується передусім інтерпретації минулого й вибудовується з огляду на конкретні внутрішні й зовнішні чинники функціонування держави та характер політичної влади. Предмет політики пам’яті є подвійним, та передбачає, з однієї сторони, конструювання певної спільної пам’яті, як системи колективних уявлень про минуле, з іншої – цілеспрямований вплив на індивідуальну пам’ять кожного громадянина. Політика пам’яті та її конструювання займає важливе місце в функціонуванні посткомуністичних суспільств. На цьому просторі виник цілий ряд відповідних інституцій, які прагнуть знайти відповідь на запити суспільства. Український інститут національної пам’яті (УІНП) – державна установа, створена на основі Постанови Кабінету Міністрів України від 5 липня 2006 року як центральний орган виконавчої влади. Після реорганізації УІНП функціонував як науково-дослідна установа впродовж 2011-2014 років. Постановою Кабінету Міністрів України від 9 липня 2014 року УІНП знову набув статусу центрального органу виконавчої влади з реалізації державної політики у сфері відновлення та збереження національної пам’яті. Його діяльність спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра культури. Нове керівництво інституту змінює функціональне спрямування інституції, підкреслюючи, що ця установа має в своїй діяльності орієнтуватися на подібні структури в інших посткомуністичних країнах Центральної та Східної Європи. Серед пріоритетних напрямків – створення архіву національної пам’яті, інформування суспільства про результати наукових досліджень минулого, робота з місцями пам’яті (пам’ятники, музеї, могили людей – жертв репресій, учасників воєн, борців за незалежність). Провідною інституцією пам’яті в Румунії є Інститут із дослідження злочинів комунізму в Румунії (Institutul de Investigare a Crimelor Comunismului în România), який за можливостями цілком можна порівняти із польським та чеським аналогами. Інститут виник на базі створеної указом №187 від 7 грудня 1999 року Національної ради з вивчення архівів Секурітате (Consiliul Naţional Pentru Studierea Arhivelor Securităţii – CNSAS). У листопаді 2009 року за урядовою постановою Інститут був об’єднаний з Національним інститутом пам’яті румунської еміграції (рум. Institutul Naţional pentru Memoria Exilului Românesc) в Інститут досліджень комуністичних злочинів у Румунії і пам’яті румунської еміграції (рум. Institutul de Investigare a Crimelor Comunismului în România şi Memoria Exilului Românesc). Основними напрямками діяльності Інституту є збір, організація архівного зберігання і публікація документів періоду діяльності румунської еміграції 1940-1989 роки; сприяння науковим дослідженням історії комуністичного режиму; збір документів і показів свідків щодо репресивних дій комуністичного режиму і передача їх слідчим органам для порушення карних справ; публікація свідчень про злочини і зловживання з боку діячів комуністичного режиму. Формування політики пам’яті має ґрунтуватися не на міфотворчості й неприйнятті іншої точки зору, а на максимально можливому міждисциплінарному дослідженні всієї складності й тонкості історичних процесів, особливо тих, які стосуються часто дуже суперечливого спільного минулого. Такий висновок актуальний і справедливий для сучасних дискурсів студій і політик пам’ятей як в Україні та Румунії, так і в інших країнах Центральної та Східної Європи, реалізації в цьому контексті різноманітних державних, громадських і наукових дослідницьких проектів.