Східний дворик полтавської поезії

Abstract

Книжки цих авторів потрапили мені до рук майже одночасно. Не встиг прочитати «Сто гравюр тишины» Ніколая Попенка, як Юрій Роговий прислав свою збірку «Зоряні криниці. Тривірші-хоку». Подумав: «Вітер зі сходу»? З якого дива? У Миколи3 Попенка вірші-«гравюри» нагадують твори знаменитого китай ького поета Бо Цзюй-і. Тривірші Юрія Рогового напи- сані в ритміці японських хоку. Як тут не згадати відомого японського поета Басьо. Але я не сходознавець, і, напевне, цей порівняльний ряд можна було б продовжити. Згадав тільки тих авторів, яких знав і чиї книжки в перекладі російською є в моїй бібліотечці. Книжки полтавських поетів видані 2013 року в різних видавництвах Полтави. Безумовно, автори не змовлялися. Вони, мабуть, узагалі не контактували один з одним. Живуть у різних кутках області, різні за віком, за життєвим досвідом… І я тепер спробую відповісти на питання, подібне до того, яке ставив колись перед українцями революційний романтик Міхаіл Свєтлов: «Давно ль по-испански вы начали петь?..» Так, чи давно Микола Попенко і Юрій Роговий навернулися до східних форм віршування? І головне – чому? Що їх не влаштовувало в нашій традиційній архітектоніці?