Колиска отамана. Як Полтава пам'ятає Петлюру

Abstract

До появи на історичній арені провідника ОУН Степана Бандери український незалежницький рух асоціювався із двома іншими постатями – гетьманом Іваном Мазепою та головою Директорії УНР Симоном Петлюрою. Ясна річ, у російсько-радянській традиції ці діячі були надмірно демонізовані, ставши символами зради й сепаратизму. Систематична дискурсивна та репресивна боротьба з мазепинством і петлюрівщиною сформувала негативне ставлення до них і серед самих українців, котрі засвоїли накинуті імперією стереотипи й дуже важко їх позбуваються. Фактично, реабілітація Мазепи й Петлюри відбулася щойно після здобуття Україною незалежності. Це непростий процес. Він триває і досі. У цьому контексті вельми показовим є приклад і досвід Полтави, з якою безпосередньо пов’язані долі гетьмана й отамана. І якщо проблему вшанування Мазепи можна вважати вирішеною (7 травня 2016 року після довготривалих дискусій у місті таки встановили йому пам’ятник), то у випадку Петлюри питання залишається відкритим.