До великого треба готувати, починаючи з малого

Abstract

Складна доля судилася українському патріотизмові та його найпромовистішому виразникові – українській мові. Любов до Вітчизни ототожнювалася з націоналізмом, намагання плекати рідну мову, говорити нею – з ворогами народу. Ці лихої пам’яті рудименти міцно вкорінилися у свідомість українців, навіть тих, які вже чверть століття мають щастя жити в незалежній державі. Щодо старшої генерації людей, то все зрозуміло. Їм важко долати комуно-більшовицькі стереотипи, радянсько-московські традиції. Стосовно ж молоді, то тут, здавалося б, мало бути все по-іншому. Уже сьогодні до державного стерна стають ті, хто народився, коли Україна скинула імперські пута. Але не все так складається, як думалося. Немає повної гармонії між поколіннями, батьками й дітьми. І самі по собі ці сув’язі не прийдуть, позаяк на заваді стоять творці й пильнувачі «русского мира», стріляють зовсібіч «п’яті колони», знищуючи паростки соборності, самостійності, незалежності. Уся надія на Бога, учителя та юну зміну. А її треба сумлінно, системно, наполегливо й одержимо плекати.