Між небом і землею (до 130-річчя від дня народження Павла Савченка)

Abstract

Павло Григорович Савченко народився 28 липня 1887 року в селі Жабки Лохвицького повіту на Полтавщині. Змалку, як це було заведено в родинах селян, привчався до праці на землі. Тоді йому прищеплювалися християнські й загальнолюдські чесноти, передовсім любов до ближнього, батьків, рідного краю, України. Успіхи в навчанні стали на заваді хліборобській долі юнака. Закінчивши Полтавську учительську семінарію, де зацікавився літературою, він удосконалював талант під час праці в школах Херсонщини (1908–1910) і Харківщини (1910–1914). Тоді надрукував перші твори в газеті «Рада» (1909) та випустив збірку лірики «Мій сміх, моя задума» (1913), засвідчивши, що українське письменство поповнилося обдарованим поетом із неповторним художнім мисленням, яке, як і в більшості майстрів слова початку ХХ століття, формувалося під впливом естетики символізму, національної культурної традиції, умов життя і праці. Українські поети кінця ХІХ – початку ХХ століть намагалися зрозуміти секрети світоустрою, міркували над суттю Краси, Істини, нехтували матеріальним, буденним і за допомогою художніх символів проникали в непізнані глибини духовних та ідеальних основ буття, які неможливо осягнути розумом, позаяк пізнаються лише інтуїтивно.