Проблема ізофункційності предикатів стану суб'єкта української мови в антропоцентричному висвітленні

Abstract

Сучасна парадигма гуманітарного знання зорієнтована на людину - безпосереднього й активного мовотворця, що усвідомлює та об'єктивує навколишній світ засобами мови, особистість, яка вільно й комунікативно виправдано послуговується набором синтаксичних структур для характеристики фізичного, фізіологічного, негативного й позитивного, психоемоційного, інтелектуального стану, оцінки рис характеру та волі, особливостей вдачі, поведінки й темпераменту під упливом різних життєвих ситуацій, змін у довкіллі й ін. Такий суб'єкт реалізує себе в мові, витворюючи у свідомості матрицю антропоцентричного взірця, що детермінує світовідчуття та світосприймання, ставлення до подій і фактів, "мотиви його вчинків, ієрархію цінностей" та ін. Антропоцентричний напрям кваліфікують як історично первинний, він широко представлений у європейській мовознавчій традиції.