Духовнопедагогічні ремінісценції проторенесансного руху «DEVOTIO MODERNA» у формуванні ціннісносмислового універсуму педагогічної системи ордену єзуїтів

Abstract

Стаття присвячена концептуальному аналізові впливу етико-антропологічних і духовно-педагогічних ідей пізньосередньовічного релігійно-просвітницького руху «Devotio Moderna» («Нове благочестя») на формування аксіологічних та онтологічних засад педагогічної системи ордену єзуїтів. У центрі уваги автора проторенесансні витоки таких єзуїтських педагогічних пріорітетів як індивідуалізація дидактично-виховних методів, етико-моральна орієнтація моделювання педагогічного середовища, положення про особистісні зусилля та духовну активність як шлях формування і самовиховання молоді, звеличення й розбудову талантів і здібностей учнів, єдність індивідуального та колективного в організації освітньо-виховного процесу. Автор дійшов висновку про те, що духовно-педагогічні вектори «Нового благочестя» відіграли вагому роль у формуванні педагогічної ідентичності Товариства Ісуса, у ціннісно-смисловій основі якої було поставлено християнсько-гуманістичні магістралі активної духовності, індивідуального благочестя і педагогіки молитви.