Німецький чинник в історії становлення адвентизму на українських землях у складі Російської імперії

Abstract

Масово й організовано південноукраїнські землі почали заселятися колоністами з Німеччини, Голландії, Сербії та інших країн за правління в Росії імператриці Катерини ІІ. Частина поселенців належала до ранніх протестантських течій, що закладало підвалини для майбутнього розповсюдження адвентизму. Останній в Україну був принесений німецькими колоністами з Америки, а також першими адвентистами з Німеччини. Національні зв’язки відіграли головну роль у визначенні первинного середовища поширення адвентизму на українських теренах. Місцеве російськомовне населення стало зближалися з іновірцями-колоністами після реформи 1861 року, оскільки залишившись без землі йшло в найм до більш заможних поселенців. Спільна праця та, нерідко, пряма залежність від господарів впливали на зміну світогляду православних. Важливим чинником була й місіонерська вправність проповідників адвентизму, які системно володіли власним ученням. Крім того, особливими рисами нових «сектантів» були обов’язковість пропаганди кожним із них свого віровчення, публічність, яскравість обрядів. Законодавчо легалізували адвентистів у 1906 році, що спричинило їх кількісне зростання.У перші роки існування адвентизму створювалися передусім німецькі громади, україно-російськомовне населення стане основою організацій і увійде до Середньоросійського поля на початку ХХ століття, але очолювалися ці громади переважно етнічними німцями. Перша громада адвентистів на українських землях у складі Російської імперії виникла у 1878 році у Волинській губернії завдяки діяльності німців-адвентистів Рапуна та Шульца. У 1888 році Гербріхт започаткував громаду в Харкові. У 90-х роках німець Тец організовував діяльність Чигиринської і Бессарабської громад. В Одесі проповідником адвентистів був Жаак, на Київщині – Рейфшнейдер, на Катеринославщині – Гейш. Цей далеко неповний перелік регіональних лідерів німців-адвентистів свідчить про охоплення їх діяльністю майже всіх територій розповсюдження конфесії. З 1910 року для адвентистів почався період утисків і заборон. Такі зміни зумовлювалися погіршенням відносин Росії з Німеччиною, тому переслідування влади спрямовувалися, передусім, проти німецького етнічного елементу в громадах. Із 1916 року німців-адвентистів почали виселяти у східні регіони Росії або за межі.