Михайло Грушевський про Українську революцію середини XVII століття в контексті національного державоствердження

Abstract

Об’єктом історіографічного дискурсу цієї статті є Українська революція середини XVII століття в національному доробку Михайла Грушевського, а предметом – погляди вченого на вузлові проблеми вікопомної доби. З огляду на регламентований обсяг статті розглядаються лише деякі з них. Передусім, виокремлюються помилки гетьманської адміністрації у внутрішній і зовнішній політиці, котрі, на думку історика, негативно позначилися на подальшій долі «Війська Запорозького» як держави. Закцентовується на хибах козацької дипломатії, як-то: втраті Західної України по завершенню вражаюче-переможного 1648 року; руйнації плану гегемонії внаслідок «мунтянської авантюри» Т. Хмельницького; зацикленість на союзі з Ханатом, який з осені 1649 року не виправдовував сподівань козацтва; нерозважливість московської політики Чигирина (головно – нехтування правовим унормуванням здобутого в боротьбі з Річею Посполитою). Наголошується, що, критикуючи внутрішню політику Б. Хмельницького (відсутність плану державного будівництва, нерозуміння потреб поспільства, помилки у взаєминах із міщанством тощо), М. Грушевський поміркований у своїх закидах на адресу гетьмана – видатної особистості, котра все ж діяла у межах річпосполитської традиції. В статті підкреслюється, що, попри всі прорахунки козацьких керманичів, набутки «великого руху», згідно з баченням ученого, були надвагомішими: історик започатковує український конституціоналізм і парламентаризм «Хмельниччиною»; вказує на цінність «козацького міфу» України в процесі національної самоідентифікації та державоствердження.