Інтерпретація міфологеми «дорога» в українській химерній прозі

Abstract

Для літератури ХХ століття характерною особливістю став міфологізм, що розглядається літературознавцями як спосіб реалізації міфу в художньому тексті. Простежується активне звернення письменників до різних міфологічних тем, вільне використанням мотивів і сюжетів. На сьогодні вчені виділяють три типи художнього неоміфологізму, одним із яких є запозичення митцем різних міфологічних образів і сюжетів, створення ситуацій, аналогічних міфології. Проблема взаємодії літератури й міфу не втрачає своєї актуальності, особливо у ХХ столітті, коли відбувається процес «реміфологізації». У цей час усе більшої популярності набуває використання класичних міфів через запозичення мотивів, образів і сюжетів. Письменники вибудовують власну систему міфологем, використовуючи їх у творах із деякою інтерпретацією. Для міфологеми характерна амбівалентність, тобто вона може бути й міфологічним матеріалом, й основою для творення нового матеріалу. Таким чином, міфологема поєднує в собі давнє архаїчне мислення людини з індивідуально-авторською міфотворчістю.