«Де ти бродиш, моя доле? Не докличусь я тебе!» Драма останнього Шевченкового кохання

Abstract

Людська душа за своєю суттю – глибинно незміренна. Особливо, коли це стосується інтелектуально обдарованих особистостей – поетів, музикантів, художників… Їх приватне життя й уподобання настільки втаємничені, що в спілкуванні з друзями, колегами, навіть із членами родини часто обмежуються загальними фразами або жартами. Якось на балу в Мойсівці 1843 року Тарас Шевченко з першого погляду до безтями закохався в молоду красуню – власницю маєтку в Березовій Рудці Ганну Закревську. Її чоловік – полковник у відставці, на двадцять два роки старший від дружини, ввесь вечір провів у грі в карти з друзями. Молодь по-своєму розважалася, танцювала. І Тарас не відходив від Ганни. Під час танцю він, непомітно для Ганни, взяв собі одну голубу квіточку з її зачіски. Наступного дня на спільній прогулянці в парку товариш побачив у Тараса цю квітку і зразу ж завів розмову про Ганну, провокуючи поета на відвертість, але у відповідь отримав неочікуване – «така собі жіночка та й більше нічого». Той зразу ж перевів розмову на іншу тему. А говорити було про що, адже природа наділила Тараса «вразливою на любов» душею.