Листовна розмова полтавських письменників з Олесем Гончаром

Abstract

Домашній архів Олеся Гончара, який упорядковує його дружина, без щонайменших перебільшень – невичерпна духовна скарбниця. Особливу цінність становлять листи, адресанти яких – державні та громадські діячі, майстри пера, літературознавці, прості шанувальники слова, усіх не перелічити. З-поміж кореспонденції немає чогось несутнісного. Від одних послань віє теплом, щирістю, добротою, від інших (їх небагато) – холодом, заздрістю, злобою. Усі позитиви й негативи пройшли крізь серце й душу Олеся Терентійовича, майже на все це дано короткі й розлогі, сухі й емоційно наснажені відповіді. Зміст листів – важливі штрихи до понад шістдесятилітньої історії, що вершилася в 40–90-х рр. непростого ХХ століття в Україні радянській і незалежній, у тодішньому Союзі РСР й у всьому світі, якому добре було відоме ім’я класика української літератури Олеся Гончара. Систематизований епістолярій, над яким із дозволу Валентини Гончар випала змога працювати авторові цих рядків, неодмінно має вилитися в багатотомне видання. Воно, нікого в цьому не треба переконувати, привабить до себе – і змістом, і формою – увесь небайдужий люд, а ще стане багатющим джерелом знань про епоху, в яку жив і творив видатний письменник Олесь Гончар.