Негативність як «неантизуюча» здатність свідомості

Abstract

У статті досліджується проблема уяви теоретичним підґрунтям якої постає вчення щодо негативності свідомості, найбільш адекватно та продуктивно втілене, насамперед, у художній творчості. Уяву досліджується та визначається шляхом сартрівського неологізму «неантизація» (ne’antisation). Саме момент заперечення, що виражається в неантизуючій здатності уявляючої свідомості, визнається джерелом і фундацією прекрасного як цінності ірреального світу. Уяву відповідно до концепції Сартра («образний акт є інверсія реалізуючого акту») не тільки не пов’язано з відображенням реальності, але, й навіть навпаки, висвітлено такою, що не має з реальністю нічого спільного: уявна установка свідомості виникає лише за умови «звернення в небуття» реального світу. Іншими словами, художня творчість починається з феноменологічного уніщовіння світу, що відвертається від нього свідомістю.

The article explores the problem of imagination – a problem, the theoretical basis of which is the doctrine of negativity of consciousness, most adequately and productively embodied primarily in artistic creation. Imagination is investigated and determined by the Sartrean neologism «neantisation» (ne’antisation). It is the moment of negation, expressed in the non-antithetic ability to entice consciousness, is recognized as the source and foundation of the beautiful as the value of the unreal world. Imagination in accordance with the concept of Sartre («figurative act is the inversion of the implementing act») is not only not related to the reflection of reality, but even on the contrary, it is illuminated by one that has nothing to do with it: the imaginary attitude of consciousness arises only on condition that « Non-existence «of the real world, that is, artistic creation begins with the phenomenological nullification of the world by the mind turning away from it. The main tasks of this article lay down in that sphere, which determined how really the manifestation and description of unity of phenomenon of reality. Everything phenomenon is restricted according to oneself, and in that time, thanks to logic of Humanity, they are connected together with the aims to form hole and monticules pictures of Being (which were proclaimed as unity of phenomenon of reality). The traditional distinction in the philosophy and science of subject and object entailed (caused) brought, from the point of view of existentialism, separation of man and the world. Man seeks harmony with the world, and that, in turn, is either indifferent, or even hostile to it. That is why people and looks blend into the surrounding reality, actually leads to her authentic existence, the gap (gap) which can occur due to the absurdity. Thus, the absurdity, the understanding of philosophers-existentialists, becomes an index of the disorder of human being (=existence) with Being, a symbol of the gap defined existentialism as «the border situation.» «But in any case, the immediate neighbor of existence is Nothing», in all cases between essence and existence, or broken, or missing communication. Man in this respect remains at the mercy of fate. The decisive argument that uses common sense against the last attempts to resist the absurd existence is a reminder regarding our powerlessness, not to mention the ability to correlate or to radically change the way we like our situation, our condition, our existence.