Аналіз психологічних поглядів Й. Гербарта в контексті "Педагогічної антропології" К. Д. Ушинського

Abstract

У статті здійснено аналіз психологічних поглядів Й. Гербарта в контексті "Педагогічної антропології" К.Д. Ушинського. Визначено, що Ушинський обрав шлях ретельного відбору того, що було найбільш цінного в психологічних поглядах різних авторів. Виключна складність цього шляху зумовлювалась тим, що в середині ХІХ століття домінуючим методом психологічних досліджень була інтроспекція (самоспостереження). У цей час експериментальна психологія робила свої перші невпевнені й суперечливі кроки. Ушинський зазначав, що з усіх відомих нам психологічних теорій варто взяти тільки те, що здавалося нам безсумнівним і фактично вірним, знову перевірити взяті нами факти уважним і загальнодоступним самоспостереженням і аналізом, доповнити новими спостереженнями, якщо це де-небудь виявиться нам під силу, залишити одверті прогалини скрізь, де факти мовчать, а якщо десь, для групування фактів та з'ясування їх, знадобиться гіпотеза, то обравши найбільш поширену і ймовірну, відзначити її скрізь не як вірогідний факт, а як гіпотезу. Серед психологів, творам яких Ушинський приділив найбільшу увагу в "Педагогічній антропології", першість належить Гербарту та його послідовникам Ф.Е. Бенеке, М.-В. Дробішу та ін., про що свідчать численні посилання на цих авторів. Великий недолік у психологічних поглядах Гербарта і Бенеке, на думку Ушинського, полягає в тому, що вони майже випустили з уваги явища фізіологічні, яких, через їхній щільний, нерозривний зв'язок з явищами психічними, випустити неможливо. Проте аналіз, проведений Ушинським, не відкидає тих думок про дитячу увагу, які підтверджуються реальними фактами. Зокрема, він, цілком погоджуючись із зауваженням Бенеке "про необхідність великої дози терпіння з боку вихователя, коли треба виправити зіпсовану увагу дитини", надає цьому зауваженню надзвичайно важливого значення в діяльності кожного вчителя. Ніщо так не випробовує терпіння наставника, як зіпсована увага учня, і ніщо так часто не викликає докорів, гримання і покарань, які тільки ще більше відвертають увагу дитини від об'єкта. Багато треба природної холодності і звички, щоб не сердитись на вперту неуважність тієї чи іншої дитини; але не треба забувати, що холоднокровність тут – необхідна умова, без якої неможливий розвиток дитячої уваги. Заперечення гербартівського розуміння психіки як "арени боротьби уявлень" досі не втратило свого теоретичного і практичного значення. Про це свідчить тенденція відродження гербартіанства в поглядах деяких зарубіжних педагогів другої половини ХХ ст. Представниками цієї тенденції є, зокрема, Г. Нооль, В. Поп, Г. Рот, Т. Вільгельм, К. Фішер та інші німецькі педагоги.