Датив як індикатор увічливості

Abstract

Увічливість вимагає від мовця правильного, доречного вибору мовного індикатора, який би був розпізнаним адресатом і оптимальним у певній комунікативній ситуації, відповідав би всім її параметрам. Одним з таких індикаторів є давальний відмінок. Назва датив (dativus) походить від латинського dare – давати, що розкриває його основне значення – цим відмінком позначається людина, особистість, якій щось дається, відсилається, говориться і т. ін. Датив у широкому розумінні – це відмінок «одержувача», який можна представити в такий спосіб: «Х дав / послав / приніс / сказав / Y-ку Z». Водночас за певних умов датив у вказаній моделі Y репрезентує значення ввічливості: Чим можу Вам (тобі, пану, пані) допомогти? Може, Вам слід було б… , «Кланяюся його милості панові Матусевичу» (В. Шевчук), «Мені доручено панові послу поставити кілька запитань!» (П. Загребельний). На значення ввічливої адресатності, яка корелює зі значенням вокативу, указують можливі трансформації, пор.: «А тепер кумові та кумі їсти та пити!» (Панас Мирний) – Куме та кумо, а тепер їсти та пити! Саме такий датив буде предметом подальшого аналізу.