Політехнізм у діяльності Лавр України: від минулого до сьогодення

Abstract

Організаційні перетворення 1808–1814 рр. визначили загальні риси духовної просвіти майже на століття її існування. Вони окреслили напрями навчальної і виховної діяльності та надали системі “остаточно загальноцерковного та загальнодержавного характеру”. Реформа в духовно-освітньому відомстві здійснювалась як складова загальної перебудови освітньої системи Російської імперії. За зразком утвореного у 1802 р. Міністерства народної просвіти, було вирішено заснувати подібну структуру для духовної освіти. Автором першого проекту нової організації духовних шкіл (1805), так званого “Предначертания”, був Євгеній (Болховітінов), на той час вікарний єпископ Староруський. У процесі роботи він врахував чимало відгуків та пропозицій щодо удосконалення духовного навчання. Зміни відбулися і в структурі духовної освіти – тепер духовні навчальні заклади класифікувалися за ступенями. Перша, нижча ланка – це парафіяльні школи (училища), наступна – школи (училища) повітові, семінарії (єпархіальні) і остання ланка – академії. Академії як вершина цієї структури виконувала адміністративно-управлінські та навчально-наукові функції, здебільшого вони були розміщені на територіях Лавр. Київська Духовна Академія, заснована у 1819 р. при Києво-Печерській Лаврі, стала головним представником нової імперської системи духовної просвіти на українських землях, основним досягненням якої був розрив із украй застарілою схоластичною освітою.