Метафорика «Птахокардії», або «Ordo Amoris» Світлани-Майї Залізняк

Abstract

Чиста жива поезія – у відтінках, гамах кольорів, доторках до душі… немовби обминає нас флером чарівної Музи: то пригубить до нестями, то пожурить до сліз, то пропече душу тривожним неспокоєм – бо не дає приспати пульсуючий нерв поета, знайшовши його в сьогоденні за віком, за фахом, за саном – та все ж відпускає в реальний світ. Місія поезії – кликати, вести, запалювати крилатими формулюваннями смолоскип правди, щоб чистим її словом очищувати і облагороднювати людське єство. І добре, коли такими якостями володіє сам поет. Про таких говоримо – у них на ночівлі сама Поезія. Коли ж сам катарсис із царини поетики. Ще Аристотель це збагнув і віддав перевагу поезії над іншими улюбленими предметами: метафізикою та історією.