Тет-а-тет з Аквітанією... та інші французькі враження. Бордо 1974–1976

Abstract

У 1974–75 та 1975–76 навчальних роках мені, викладачеві Харківського університету (на той час імені Максима Горького) з певним педагогічним досвідом, випало за міністерським відрядженням працювати у Франції – викладати українську мову на відділенні славістики університету Бордо-3. Відбір кандидатів на тривалий час перебування з такою місією в капіталістичній країні тоді в Радянському Союзі був особливо ретельним. Крім партійності (членство в єдиній правлячій компартії), мали бути й інші чинники надійності благополучного повернення. У моїй родині до останніх можна було віднести малолітніх дітей – дочки двох із половиною років та однорічного сина. Власне через сімейні обставини (до всього – невлаштованість побуту, оскільки ми мешкали в гуртожитку для молодих спеціалістів), а також неволодіння французькою мовою, якою я нашвидку почав займатися понад багатьох справ і доручень, мені відрядження видавалося передчасним. Проте довгі роздуми й тим паче відмова не приймалися, оскільки вакансія була вже кілька місяців: викладачці з Києва університет відмовив у поверненні після першого від’їзду на канікули через конфлікт із завідувачем секції професором Люсіані на ґрунті різного оцінювання чехословацьких подій, зокрема участі в них радянських військ, і до того ж, як виявилося, через методичну неготовність навчати іноземних студентів. Отже, вибору – їхати чи не їхати того року – в мене практично не було.