Використання принципів староруського світогляду у творчій ініціативі учителя ХХІ століття

Abstract

Українська система освіти крокує у напрямі все глибшої гуманізації та орієнтації на побудову особистісно-соціальних відносин у школі. За умов зміни орієнтирів навчально-виховного процесу потребують коригування й аксіологічні установки учителів, які працюватимуть в оновленій школі. Не секрет, що уламки тоталітарної радянської суспільної машини продовжують доживати часу і в залишках авторитарної педагогіки, що дуже часто прикривається зовнішніми проявами гуманізації та демократизації, учитель, вирощений на зразках колишньої суб’єкт-б’єктної педагогіки починає гратися у демократію разом з дітьми, гублячи за формою саму дитину, не розкриваючи глибинних можливостей живої людини, з якою має працювати. За умов перехідного періоду у педагогіці варто звернутися до використання досвіду обрядової системи виховання стародавньої (ведичної) Русі. Залучення позитивно- го педагогічного досвіду ведичної культури у процесі професійно-педагогічної підготовки вчителів відкриє перед ними горизонти творчості, вивільнивши колосальний енергетичний потенціал особистості. На нашу думку, будь-яку перебудову суспільних інституцій, підходів та методів варто розпочинати з перегляду аксіологічної орієнтації людини, колективу чи суспільства. Лише за умови вдалого переходу особистості до нових ідеалів на психічно-духовному рівні можлива розмова про перспективність реформ у тій чи іншій галузі. Тому, торкаючись питання ініціативності та креативності майбутніх учителів, слід зупинитися на проблемах реорганізації усталених підходів до проблеми творчості молодого спеціаліста.