Міфопоетична картина світу та її художня трансформація в поемі Дж. Мільтона «Втрачений рай»

Abstract

Міфопоетична картина світу глибоко вивчається літературознавцями, лінгвістами, культурологами, психологами. М. Еліаде стверджує, що в міфологічному просторі завжди повинен бути сакральний центр. Одним із його образів (Axis mundi) є дерево. Навколо осі розміщується «наш» світ, тому вісь знаходиться посередині, є «центром світу». У «центрі світу» знаходиться священне місце, розрив у однорідному просторі, що дає можливість здійснювати перехід з одного космічного рівня на інший (з неба на землю). Так, у християнському світі сакральними вершинними місцями стали Єрусалим, Константинополь, Афон, Київ. Священний центр у художньому творі умовно формує коло. Разом із тим чотири кінця світу в усіх світових міфосюжетах мають свої позначення. Захід і Північ означають небезпеку, смерть, потойбічний світ. Натомість Південь і Схід утілюють відродження життя, достаток, «землю духу». Концепція світобудови, як правило, виписується в міфах творення (космогонічних міфах) – це міфи про створення всіх об’єктів, із яких складається світ. За Є. М. Мелетинським, ситуація міфічного творення включає в себе три основні «ролі» – суб’єкт, джерело і суб’єкт. Мета дослідження полягає у висвітленні образу світової осі та її художньої трансформації в англійській бароковій літературі, зокрема в поемі «Втрачений рай» Дж. Мільтона.