Проблема екзистенційної комунікації у прозі Василя Симоненка

Abstract

У статті досліджено проблему екзистенційної комунікації в новелах збірки «Вино з троянд» В. Симоненка як один зі складників екзистенційно-антропологічної концепції митця, спрямованої на оприявнення внутрішнього, духовного світу особистості, її екзистенції. Науковці звертали увагу на філософський потенціал художнього мислення В. Симоненка, однак зазначений аспект філософського наповнення прозової спадщини митця залишається поза літературознавчим дискурсом. У контексті філософсько-естетичної парадигми художнього світу митця, домінантою якої, на думку Л. Тарнашинської, є екзистенційний вимір людини, зумовлений «відчуттям неповторності буттєтривання людини на цій землі», важливою у його прозі постає проблема екзистенційної комунікації. Відповідно до теорії К. Ясперса, екзистенційне спілкування передбачає ставлення до людини як до екзистенції, коли присутній «внутрішній зв’язок двох особистостей, двох неповторних доль», коли у стосунках визначальними є такі концепти, як «свобода», «взаємність», «любляча боротьба», «становлення відкритості». Про відчуття і розуміння важливості цієї проблеми В. Симоненком свідчать його щоденник, листи, спогади сучасників. Вони дають розуміння, що ключовим онтологічним концептом світомислення письменника є душа, духовність, і лише спілкування на такому рівні є умовою справжнього, повноцінного буття людини, відчуття власної екзистенції. У творах «Вино з троянд», «Кукурікали півні на рушниках», «Дума про діда» спостерігаємо різні моделі художньої реалізації проблеми екзистенційної комунікації.