Мрійниця, поетка, революціонерка (про збірку Лесі Степовички «Осінні люди»)

Abstract

Нову книгу «Осінні люди», яку на суд людський виносить Леся Степовичка, почав читати з розділу, що має співзвучну дню сьогоднішньому назву «Виходьмо, браття, на Майдани!», і відразу згадав канадійського українця, письменника Степана Горлача, який, наслухавшись Лесиних віршів в авторському виконанні влітку помаранчевого 2005 року, захоплено вигукнув: «Степовичка – помаранчевий Маяковський!» Про це почув якось від дніпропетровських колег по перу і сприйняв серйозно, аксіоматично вислів гостя з Країни кленового листя, бо в ньому є велика доля правди. Внутрішньо розкута Леся Степовичка своїм поетичним словом неповторно й об’єктивно, без оздобленості художньою тропікою задокументувала неймовірно напружені події 2004–2005, 2013–2014 рр. Отже, вона має повне право, як і Дмитро Павличко, Володимир Базилевський, Станіслав Бондаренко, Іван Перепеляк і немало інших митців, носити почесний титул літопис- ця живої історії – Помаранчевої революції й Революції Гідності. У книзі, що нині з успіхом ширить коло шанувальників (їх буде багато – можу заприсягнутися), окреме місце зайняли вірші вже трохи віддаленої в часі й притлумленої в пам’яті Помаранчевої завірюхи, яка обійшлася, на превелике щастя, без крові, була, за влучною оцінкою Михайла Слабошпицького, «легеньким романтичним шоу» порівняно зі щойно завершеною Революцією Гідності, або «набагато майданнішим Майданом» зі свистом снайперських куль, з невинно убієнними синами та дочками України.