Теоретико-методологічні основи інноваційних процесів в освіті

Abstract

Прогресивні зміни освітньої реальності пов’язані, як правило, з новими педагогічними розробками. Але створити педагогічне нововведення мало. Педагогічні нововведення, якими б привабливими і апробованими вони не були, не можуть бути освоєні без належного управління та організації інноваційних процесів. Ініціатори нововведень неминуче зустрічаються з проблемами, породжуваними нововведеннями і змушені будуть шукати шляхи їх вирішення. Для впровадження нових форм, методик, педагогічних технологій потрібне розуміння того, як ці нововведення впроваджувати, освоювати і супроводжувати. Питання наукової підтримки інноваційної діяльності в освіті відносять до галузі педагогічної інноватики. Педагогічна інноватика – молода наука, про неї почали говорити лише наприкінці 80-х рр. ХХ ст. Сьогодні як сама педагогічна інноватика, так і її методологія знаходяться в стадії наукової розробки та побудови. Нововведення в освіті представляють собою творчу опрацювання нових ідей, принципів, технологій, в окремих випадках доведення їх до типових проектів, що містять умови їх адаптації та застосування. Ключове поняття в інноватиці – інноваційний процес. Інноваційні процеси в освіті розглядаються в трьох основних аспектах: соціально-економічному, психолого-педагогічному та організаційно-управлінському. Від цих аспектів залежить загальний клімат і умови, в яких інноваційні процеси відбуваються. Наявні умови можуть сприяти, або перешкоджати інноваційному процесу. Інноваційний процес може мати характер як стихійний, так і свідомо керований. Уведення нововведень це, перш за все, функція управління штучними і природними процесами змін.