Єдність теорії і практики в педагогічній спадщині ранньохристиянських педагогів

Abstract

Починати навчання з людьми дорослого віку не було винаходом ранньохристиянських педагогів. Однак система наставництва (тьюторства) склалася в перехідний період від Античності до раннього Середньовіччя у зв’язку з формуванням особливого типу викладача – універсального наставника, який би володів усією системою необхідних знань і вмів їх донести до своїх вихованців. Освіта, де в основі знаходилася самостійна робота учнів під контролем наставника, стала предметом дослідження науковців лише наприкінці ХХ – початку ХХІ століття. Саме в часи раннього Середньовіччя почалося формування сучасного західноєвропейського індивідуалістичного світогляду, були закладені основи вищої школи, системи освіти дорослих і тьюторської системи. Спробу переосмислити античну навчальну систему з її теорією і практикою зробив Марціан Капелла, а завершив її Северин Боецій. Однак нову педагогічну модель теоретично завершити й апробувати на практиці вдалося лише Флавію Кассіодору. Це були активні діячі епохи нового світу („pax nova“), які формували новий тип культури та відповідної йому навчальної системи.