Концептуальні можливості архетипно- родоцентричної навчально-виховної системи на етапі переходу вітчизняної школи від пострадянських до національних підстав

Abstract

Національна система освіти та виховання вимагає докорінного оновлення у світлі проблем, виставлених самим часом. Двадцятирічна політика половинчастих, непослідовних реформ призвела до рудиментаризації посттоталітарних, пострадянських пережитків у сфері народної освіти. Всі болючі виразки перехідного періоду в загальних суспільних координатах, як-то: корупція, бюрократизм, окозамилювання, відсутність наступальної націоцентричної позиції – на освітній ниві доповнюються розмитістю ідеологічних канонів, невиробленістю методологічних засад, методичною кампанійщиною. Один із сумних результатів недолугості виходу нашої школи із соцвиху пожинаємо на кривавому полі бою за незалежність України. Вважаємо, що вага освітянського питання давно переросла вузькі відомчі рамки, бо упирається у світоглядні позиції мільйонів і мільйонів молодих людей, яким, за умовою історичної задачі, відстоювати український світ і будувати його. Чого варта лише адміністративно доведена до вчителів заборона торкатися у бесідах з учнями животрепетних суспільних питань: а для чого ж тоді взагалі існує школа і яка її громадянська місія?