Діти в міських шпиталях Гетьманщини (гендерний та віковий аспект)

Abstract

В суспільній свідомості жебраки традиційно уявляються як особи літнього віку та скалічені хворобами. Як писав свого часу відомий історик ХІХ століття Петро Єфименко: «обитателями шпиталей, по крайней мере мелких, сельских были главным образом нищие и увечные старики, преимущественно слепые1». Натомість інший дослідник другої половини ХІХ ст. Іван Прижов, навпаки, більш безапеляційно заявляв, що в міських богадільнях і шпиталях проживали випадкові люди, дармоїди й шахраї. На його думку, через обмежену кількість місць до шпиталю можна було потрапити здебільшого випадково, через протекцію чи допомогу, а таку протекцію простіше знайти молодшому й здоровішому.