До проблеми імпліцитної семантики фонетичних одиниць

Abstract

Останнім часом в україністиці аналіз мовної картини світу висвітлюється залежно від характеристики функційних властивостей лінгвістичних одиниць, серед яких мовознавці підкреслюють виняткову роль семантичних парадигм передовсім лексичних, словотвірних та фразеологічних засобів. Однак формування цього національного феномену як семіотичного результату «концептуальної репрезентації дійсності в етносвідомості» суттєво залежить від інтегральних властивостей і фонетичних засобів, що здатні змінювати семантичний обсяг лексем у різних вербальних дискурсах, а особливо в поетичному. Естетичне бачення реалій навколишньої дійсності постійно змушує українських художників слова замислюватися над тими семантичними домінантами, завдяки яким можна змоделювати мовну картину світу, віддзеркалюючи й власне світобачення, і потенціал національної мови. Серед усіх лінгвістичних одиниць у царині поезії чи не найпотужніше розкривають свої функційно-стилістичні властивості звуки, які в мовленнєвому акті залишаються тільки засобом для спілкування, а відтак не потрапляють «у світле поле свідомості й не мають самостійної цінності». Однак у поетичному слові ці одиниці стають тим сегментом, що творить диво з кожним, хто наважиться пригубити «таїнство чаші, повноту Грааля, воскресіння із Бога-Слова», адже «поезія – якщо це Поезія – подібна до Причастя...».