Етноестетика мови української родини

Abstract

У статті крізь призму педагогічної аксіології окреслюється семантико-функціоиальне наповнення назв спорідненості, зокрема лексем «батьки», «батько», «мати», «діти», «дідусь», «бабуся». Доводиться, що знання етноестетичного, етнопсихологічного, виховного наповнення назв спорідненості дозволяє увиразнити родинні міжпоколінні традиції, серед яких — традиції культу і честі роду, родинної злагоди, етикету стосунків між членами родини. Етноестетику назв спорідненості важливо розглядати у взаємопов'язаному ланцюгу «родина — родинні виховні традиції — рідний край — держава». Осмислення, засвоєння, зберігання і розвиток філософсько-психологічної мудрості родинних виховних традицій українського та інших народів є важливим засобом зміцнення націнальної свідомості, утвердження норм і цінностей родини та держави загалом.