Код у структурі комунікативного акту

Abstract

Прагмалінгвістика є одним з напрямів у сучасній прагматиці і може трактуватися як лінгвістичний розділ прагматики або як прагматичний аспект мовознавства. Це відносно молода галузь знань на межі наук про мову, в рамках якої перетинаються багато логіко-філософських, соціопсихолінгвістичних, стилістичних і етнографічних направлень. Поки що не існує єдиного вичерпного наукового визначення прагмалінгвістики та чіткого понятійного апарату і термінології, проте зрозуміло, як формувалася ця дисципліна. Поштовхом до її виникнення стало розуміння того, що в лінгвістичних дослідженнях надзвичайно важливо враховувати так званий людський чинник. Це розуміння склалося в семіотиці – науці про загальний характер функціонування найрізноманітніших знаків (семіотичних систем), що зберігають і передають будь-яку інформацію. У 1938 році Ч. Морріс виокремив у межах семіотики три підрозділи: синтактику (синтаксис), що вивчає взаємовідносини між знаками; семантику, що вивчає взаємовідносини між знаком і його маркером; і прагматику, що вивчає відношення між знаком і його інтерпретатором, тобто тим, хто його створює (продукує) і розуміє. Пізніше формування прагмалінгвістики стимулювалося ідеями філософів Дж. Остіна, Дж. Сьорля, Р. Грайса, З. Вендлера та ін.