Метод Едварда Саїда: від орієнталізму до постколоніальних студій

Abstract

У статті проаналізовано основні положення орієнталізму та постколоніалізму. Методологічним підходом, який з другої половини ХХ століття активно розроблявся у працях насамперед західних науковців, а звідти перекочував і на пострадянські терени, став постмодерністській історичний дискурс. Знаковою рисою постмодернізму є мода на різні підходи, які вирізняються як міждисциплінарністю, так і незавершеністю сформованості методологічного наукового поля. Основоположником постколоніальної теорії був американець Едвард Саїд (1935 – 2003). Прийнято вважати, що «вибух постколоніальності» відбувся після виходу в світ його книги «Орієнталізм» у 1978 році. Новий поштовх постколоніальнім студіям дала книга Е. Саїда «Культура й імперіялізм». Орієнталізм можна вважати світоглядом, способом мислення, системою поглядів європейців на світ і суспільства, які раніше перебували у сфері колоніального впливу європейських держав-метрополій. Саме тому Е. Саїд відносив себе до «постколоніального» напряму. В книзі «Культура й імперіалізм» він розкрив історію співучасті культури в справі імперських заокеанських завоювань. Постколоніалізм у широкому контексті – студії з вивчення історичного минулого, господарства, соціального зрізу, культури країн і народів періоду колоніальної залежності. Метод постколоніальних досліджень полягає в максимальному зосередженні на конкретних творах, у прочитанні їх насамперед як шедеврів креативної та інтерпретаційної уяви, а далі – демонстрації того, що вони є частиною стосунків між культурою й імперією.