Як прибрати камені на шляху майбутніх доцентів і професорів: міжнародний обмін та іноземна мова у вимірі Полтавщини

Abstract

Депутати Верховної Ради VII скликання почали активну законотворчість, покликану прискорити європейську інтеграцію нашої держави. Та часто їхні намагання схожі на прагнення «наздогнати та перегнати Америку» часів хрущовського панування в СРСР. Нині, у розвої весни 2015 р., країна потроху починає адаптувати такі довгоочікувані та все ж відтерміновані зміни вищої освіти. Не минуло й півроку після оприлюднення цього доленосного для багатостраждальної освітньої системи України закону № 1556-VII, як законотворці пішли далі. Міносвіти запропонувало до громадського обговорення постанову Кабміну про «Деякі питання затвердження рішень вчених (науково-технічних) рад про присвоєння вчених звань». Одними із найдискутованіших пунктів стали ті, що були пов’язані з міжнародним співробітництвом науковців. Так, у пункті 8 постанови наявні пропозиції стосовно нових вимог щодо присвоєння вченого звання професора. Неабиякого шуму наробив пункт 8, параграф 4 якого зазначив, що претендувати на це можуть лише ті, хто може підтвердити знання англійської або іншої іноземної мови (крім регіональних мов та мов меншин) шляхом надання міжнародного сертифікату відповідно до Загальноєвропейської рекомендації з мовної освіти (на рівні не нижче В2) або іншого документа про навчання (стажування) у країні, що входить до Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) та/або Європейського Союзу.