Людиномірність постмодерної медіареальності в теорії і практиці

Abstract

Кожен тип цивілізації, соціуму структурується довкола осьових ідей, які визначають ідеали, очікування, реакції, оцінки і самооцінки. Його сенси та цінності різними виявами зосереджуються в людині як конструкторі, базовому елементі соціальних систем і взаємозалежному з ними суб'єкті. Людина починає і детермінує «причинний ряд» (І. Кант)сутностей, подій і явищ буття. їх мірою вона також є. Як суб'єкту культури людині дано здатність «відособлюватися у структурі буття», прагнення «стати його деміургом, трансцендентуватися за межі свого тут-і-тепер-так-буття», безупинність у пошуку і незадоволення досягнутим, дар творити і створювати. Відповідальна вона і за людський вимір(людиномірність) дійсності, в якому особистість, її життєвий світ є найвищою цінністю. Про людиномірність як основу світорозуміня вів мову ще Протагор («Людина є мірою всіх речей»). Людиномірність як концепт утримує єдність філософії кардіоцентризму й актуальність ідеї «сродної» праці (Григорій Сковорода); як світоглядний принцип - зобов'язує оцінювати явища дійсності за їх співмірністю буттю і цінностям людини; як парадигмальншї критерій - інтегрує її сутнісні якості та різноманіття потреб. У центрі людиномірних праксеологічних, епістемологічних і аксіологічних систем фігурує людина, її очима роздивляються природне і створене працею, матеріальне і духовне.