Василь Олександрович Сухомлинський

Abstract

„Вчительська професія, – писав педагог, - це людинознавство, постійне, невпинне проникнення у складний духовний світ людини. Чудова риса – постійно відкривати у людині нове, дивуватися новому, бачити людину в процесі її становлення – один із тих коренів, який живить покликання до педагогічної праці. Я твердо переконаний, що із тих коренів, який живить покликання до педагогічної праці. Я твердо переконаний, що цей корінь закладається у людині ще в дитинстві і юності, закладається і в родині, і в школі. Він закладається турботами старших – батька, матері, вчителя, – які виховують дитину в дусі і любові до людей, поваги до людини”. „Тридцять років безвиїзної праці в сільській школі були для мене великим, ні з чим не порівнюваним щастям, – писав Сухомлинський у передмові до своєї книги „Серце віддаю дітям”. – Що найголовнішим було в моєму житті? Без роздумів відповідаю: любов до дітей”. Його серце завжди живилося відданістю й турботою. Адже він, як сам говорив „був фактично убитий на війні” і лише завдяки любові до дітей прожив іще тридцять років.