«Неврівноваженість, порив і бунтівливе шукання» (В. Винниченко в літературно-критичних розвідках М. Могилянського)

Abstract

Вивчення і засвоєння досвіду та наукової спадщини видатних представників літера- турознавства, відновлення національних традицій української науки - одне із пріоритетних завдань істориків літератури. «Не просто декларовані наступність, тяглість, увага й повага до традицій, літературознавчої зокрема, а принципове опертя на набуте», - наголошує В.Дончгік. Г.Костюк у монографії «В.Винниченко та його доба», піднімаючи питання всебічного вивчення творчості Винниченка сучасним літературознавством, зауважував, що на початку XX століття «закладалася міцна основа винниченкознавства як окремої ділянки в історії української літератури». Серед найвидатніших критиків і публіцистів початку минулого століття, які активно студіювали над творами Винниченка, Костюк згадує і Михайла Могилянського. Сьогодні в тій чи іншій мірі проаналізовані погляди на творчість Володимира Винниченка І.Франка, С.Єфремова, Д.Чижевського, Лесі Українки, А.Ніковського, О.Грушевського, М.Євшана та ін. На жаль, літературознавчі та літературно-критичні праці М.Могилянського залишаються маловідомими широкому загалу, а його наукова спадщина не вивчена і не прокоментована. Тож на часі аналіз літературно-критичного доробку дослідника у галузі «винниченкознавства», адже індивідуальний хист, майстерність, начитаність, інтуіція і світогляд кожного з літературознавців диктують йому власний спосіб мислення, тлумачення текстів і нарацій.