110-річчя відкриття пам’ятника Іванові Котляревському в Полтаві

Abstract

Genius loci: так давні римляни іменували духа-покровителя дому чи ландшафту. Так називають і людину, котра оберігає неповторну атмосферу місця, своєю особою «пов’язує інтелектуальні, духовні, емоційні явища з матеріальним середовищем». Якби Петро Вайль мандрував Полтавою, шукаючи загадкові, але беззаперечні «лінії перетину» часопростору міста та його культуртрегера й охоронця, то провідником-генієм був би Іван Котляревський. Він увесь вік прожив тут. Щось таки було в тому малому місті на перехресті шляхів і епох, бо звідси поет пішов у світи і завжди сюди повертався. Мабуть, не тільки домашні клопоти, але й духовна єдність із місцем змушували його констатувати: «никакой службы несть вне Полтавы не могу». Тут Котляревський написав «Енеїду», котра постала закономірним підсумком майже тисячолітнього розвою українського письменства і водночас - відкриттям нової епохи національної культури, поєднуючи в собі класичність і модерність, книжність і народність, сучасність і позачасовість. Для полтавців і не полтавців він був «істинним співгромадянином», моральним авторитетом, котрий власним життям давав взірці добротворення і служіння людям, чесно й ревно виконуючи обов’язки наглядача в Будинку виховання дітей бідних дворяк і попєчителяІ 6огоугодних закладів. Тож напередодні 1898 року - «великих роковин» «Енеїди», з якої почався відлік нової української літератури, а за своєю суттю - «столітніх відродин української народності» (Іван Франко), серед інтелігенції визріла думка про відкриття пам’ятника Іванові Котляревському в Полтаві. Збирали кошти «миром-громадою», всією Україною, надаючи цій справі непересічного значення - як акції національного культурного самоствердження. І лише 12 вересня (ЗО серпня за ст. ст.) 1903 року Полтава «одкривала пам’ятник <...> найславетнішому з своїх синів» та згуртувала «нечисленну українську інтелігенцію», котра «з усіх кутків України зібралася віддати пошану духовному своєму отцеві, тому першому, хто вивів українське слово „з-під курної стріхи на широку арену словесності”».