Безмежна широчінь душі й таланту в «Полудневих нотатках» професора М. І. Степаненка

Abstract

Рецензована монографія одного з найяскравіших представників численної когорти сучасних мовознавців Миколи Івановича Степаненка «Думки вголос і про себе», у якій органічно сплелися в нерозривну сув’язь об’єднані у вісім розділів розвідки, що репрезентують публіцистичні, мовознавчі, літературознавчі роздуми вченого. У них він відгукується, повторимо вслід за автором, «про творчість митців-краян, намагається правдиво й шанобливо виписати життєві терни багатьох знаних сучасників - учених, педагогів, громадських діячів, дати оцінку низці новітніх лінгвістичних праць, торкається гострих і наболілих мовних питань сьогодення, уже традиційно скеровує своє дослідницьке перо до постаті й багатої творчої спадщини Олеся Гончара». Навдивовижу різноманітні, ба навіть непоєднувані на перший погляд площини наукової творчості, занурені в єдино можливу для Миколи Івановича царину буття - любов до трьох світів - мови, людини й України. Таке магістральне зосередження довкруж згаданого «триптиха» пронизує всю монографію загалом і кожен її розділ зосібна, забезпечуючи цим самим оригінальність і неповторність зітканого автором «рушника», символічність його витонченого орнаменту та яскравість і самобутність філігранно мережаних кольорів.У перших двох розділах - «Слово про творчий набуток митців» і «Слово шани» - Микола Іванович із притаманним йому правдолюбством, щирістю, непідробним теплом і сердечністю виписує вмілою рукою художника портрети відомих і близьких йому по духу людей, сущих нині й тих, чия творча зоря застигла на півслові у вічності, - Петра Ротача, Володимира Ковпака, Віктора Капелюхи, Наталії Баклай, Анатолія Мойсієнка, Інни Снарської, Галини Вовченко, Лесі Степовички, Ірини Прокопенко, Ярослави Городницької та Світлани Калашник, Петра Кононенка, Івана Огієнка, Валентини Гончар, Павла Гриценка, Любові Мацько, Катерини Городенської, Олександра Тарасенка, Тетяни Байбари, Олександри Савченко, Андрія Каришина, Григорія Левченка, Тетяни Балагури, Галини Білик, Віктора Пушкіна. Розділ про краян употужнює згадка про Полтавський літературно-меморіальний музей В.Г. Короленка. Для автора це храм культури зі славними інтелектуальними традиціями: культом одуховнених дійств, науково-пошуковою діяльністю. Книга «Думки вголос і про себе» - високої мистецької проби. Маючи просту форму не одного року «полудневих нотаток», вона водночас закумулювала надзвичайно потужний зміст, оспівала високий духовний потенціал людини, що не може бути зреалізований повною мірою без любові до мови й Батьківщини. Зримо усвідомлюємо, переконуємося, що ця праця приречена на успіх і належне поцінування в широких колах спраглих до палкого й водночас зворушливо трепетного рідного слова читачів.