Відлетіла Горлиця. Світлій пам’яті Людмили Іванівни Ларіонової

Abstract

Людмила Іванівна була обраницею Слова. З’явившись на світ у принишклій на мапі України Котельві 1 січня 1946 року, вона вже несла в собі його силу, натомість, мабуть, розплатившись, як то буває зі справжніми талантами, відчуттям легкості буття, самовдоволеним існуванням, своїм окремішнім душевним комфортом... Бо мусила жити для інших, іти до людей...Багато років вона прожила на Сумщині, працюючи після закінчення Охтирського медучилища сестрою, а згодом, здобувши вищу освіту в Чернігівському педінституті, - лікарем лікувальної фізкультури; раділа, коли вдавалося полегшити, а то й цілком подолати фізичний біль дорослих і маленьких пацієнтів, поменшити їхні страждання й додати снаги та радості. Не раз пересвідчувалася, що й мовлена фраза спроможна зцілювати, передусім душу, запалювати людину вірою в себе, наснажувати любов’ю. Можливо, це й підштовхнуло активно взятися за перо, хоч писала вже зі шкільної лави... Відвідувала сумську молодіжну літстудію «Зажинок», із 1968 року друкувалася, часто виступала із творами на радіо й телебаченні, кілька разів ставала лауреатом обласного поетичного фестивалю «Сумські зорі». Вийшовши на пенсію, переїхала на малу батьківщину на Полтавщину і вже сповна присвятила себе літературі. Узяла псевдонім Дар’я Горлиця, обдаровувала й голубила словом, виповідала біль і страждання, розчулювала читача й очищала його серце від рутини, моральної червоточини, збайдужіння. Це й стало її життєвим покликом... 10 січня 2014 року Дар’я Горлиця відійшла у засвіти, залишивши нам, її знайомим і шанувальникам, нетлінні рядки своїх творів. Вічна пам’ять Вам, дорога краянко, мисткине! Мир Вашій душі! Немеркнуча слава і людська щира дяка лавровим вінком укриють Ваш слід земний, стануть на ньому маєстатом сповна виконаного чину.