Шевченкіана Михайла Гаврилка

Abstract

Гаврилко Михайло Омелянович - український художник, скульптор, поет, учасник українських визвольних змагань початку XX ст. Ще студентом М. Гаврилко довідався, що прогресивна українська громадськість збирає кошти на спорудження пам’ятника Тарасові Шевченку в Києві. 1909 р. офіційно було оголошено конкурс на кращий його проект, і М. Гаврилко захопився бажанням узяти в НЬОМУ участь. Матеріальна скрута і напівголодне існування не дозволили М. Гаврилкові розпочати роботу над мрією всього свого життя - саме його пам’ятник Кобзареві мав стояти в Києві. Лише фінансова допомога від митрополита Української греко-католицької церкви А. Шептицького та львівської «Просвіти» дозволили йому на початку 1910 р. відлити макет пам’ятника, якии разом із 64-ма іншими макетами був винесений 16 травня 1910 р. на розсуд журі під головуванням дійсного члена Російської імператорської академії мистецтв Леоніда Позена. М. Гаврилко надав девіз своєму макету «Або здобути, або ЖИВОМУ не бути». У постаті Тараса Шевченка автор утілив образ «пробудженої України». На думку фахівців, його проект був найкращим з усіх, але ставити пам’ятник поетові-революціонерові царська влада не збиралася, тому члени журі, серед яких більшість були прибічниками «єдиної і неділимої », оголосили конкурс таким, що не відбувся. Попри образи на несправедливе рішення журі, М. Гаврилко виготовивновий макет пам’ятника Т. Шевченку і подав у числі інших 45-ти на новий конкурс, що відбувся 1911 р. Зважаючи на вимоги української громадськості у зв’язку з наближенням столітнього ювілею від дня народження народного Поета, Шевченківський комітет 1913 р. оголосив ще один конкурс, на цей раз міжнародний, і звернувся до відомих російських та європейських скульпторів, які навіть імені Т. Шевченка не чули. М. Гаврилко ніколи не полишав надій здійснити свою давню мрію – увічнити Т. Шевченка в камені: створити йому пам’ятник у Києві. Одночасно на замовлення Полтавської спілки споживчих товариств для сільських громад ліпив із сірої глини погруддя поета для масового відливання його бюстів із бетону. Одночасно М. Гаврилко виготовив барельєф-медальйон та погруддя Т. Шевченка з написом рукою скульптора на п’єдесталі: «Обніміть, брати мої, найменшого брата». Протягом 1920-1930-х років минулого століття погруддя стояло у світлиці Міського театру в Полтаві і зникло під час окупації німцями Полтави в 1941-1943 рр. Проте присвятити своє життя творчій роботі М. Гаврилкові не довелося. Зіткнувшись із реаліями радянської дійсності, він зрозумів, що в умовах більшовицького режиму вільного самовиявлення для митця бути не може, і знову став на шлях збройної боротьби за волю України. Де і коли загинув М. Гаврилко, достеменно не відомо. Невідомі й обставини його смерті. М. Гаврилко жив, творив і загинув із ім’ям Тараса Шевченка.