Байка з «Поетики» 1735 року як бароковий феномен

Abstract

Формування української байки як жанру припадає на бароковий період, хоча ок-ремі її елементи були в середньовічній літературі. Низка барокових поетик і риторик «розглядали байку не як самостійний літературний жанр, а як один із різновидів риторичного прикладу, прийому, що з його допомогою оратор підтверджує, обґрунтовує, доводить ту тезу, в істинності якої він прагне переконати своїх слухачів» [1, 9]. У цій якості байки використовувалися в навчальному процесі. Кілька сюжетів особливо часто знаходимо в поетиках, серед них – про Коника та Мураху, більше відомий в українській літературі з байки Леоніда Глібова «Коник-стрибунець» (1890). Байка [«Про Коника та Мураху»] розміщена в «Поетиці» 1735 року і, за припущенням В. Шевчука та В. Яременка, належить Варлааму Новицькому, викладачеві поетики в Києво-Могилянській академії у 1736–1738 роках та авторові курсу «Молочна дорога».