Головна пісня України

Abstract

Основними атрибутами нації є герб, гімн і прапор. Герб України має дуже глибоке коріння. Це тризуб - родовий герб Київського князівського роду Рюриковичів, у найдовершенішій своїй формі збережений на монетах князя Володимира Великого. Походження українського гімну, як і прапора, не таке вже й давнє. Уперше така потреба постала під час Весни народів 1848 року. На Всеслов’янському з’їзді в Празі українці, за відсутності офіційного гімну, співали «Многая літа». На національних маніфестаціях того часу в Галичині залюбки співали складену Юліаном Добриловським (1760-1825) пісню «Дай Боже, в добрий час» і твір Івана Гушалевича (1823-1903) «Мир вам, браття, всім приносим», визнаний Головною руською радою у Львові (1848) як національний гімн галицьких українців. Карпатські українці співали пісню Олександра Духновича (1803-1865) «Я русин бив, есьм і буду». А на центральних і східних землях роль національного гімну довгий час відігравав «Заповіт» Тараса Шевченка. Першим композитором, який поклав «Заповіт» на музику, був священик Михайло Вербицький. Але був ще твір молодого, майже нікому не відомого тоді композитора з Києва Миколи Лисенка, який відгукнувся на пропозицію львівської інтелігенції написати хор на слова Т. Шевченка. Тільки одного «Заповіту» налічується понад 50 музичних інтерпретацій у різних жанрах - від пісні до симфонічної поеми. Спершу це була сольна пісня, яка незвично швидко спопуляризувалася. У вісімдесятих і дев’яностих роках XIX століття її співали майже на кожному концерті й урочистості, а після її переробки для хору вона стала національним гімном. Пісня «Ще не вмерла Україна», яка стала українським гімном на початку XX століття, підтвердила свій національний статус після референдуму 1 грудня 1991 року, коли Україна стала незалежною державою. Офіційний текст Державного Гімну України був ухвалений Верховною Радою 7 березня 2003 року.