Звичаєво-обрядова культура вишитого рушника в українському фольклорі ХІХ–ХХ століть

Abstract

Вишитий рушник – етнічний символ України, який відображає добробут, гостинність, естетичні смаки народу. Рушнику завжди надавалося важливе образно-символічне значення як оберегу для захисту сім’ї і житла від наклепів, зурочення. Вишитий рушник на стіні – давній український звичай. Орнаменти рушників визначалися подією, для якої він вишитий: народження дитини, весілля, похорон, церковне свято, розлука, що є складниками звичаєво-обрядової культури українців, яка відображена в українському фольклорі ХІХ–ХХ століть. Усна народна поетична творчість (фольклор) з притаманними їй жанровими, регіональними особливостями є складовою української національної культури. В ній оспіваний вишитий рушник у святах та обрядах українців як предмет народного побуту: «Господаря можна пізнати по дворові, а господиню – по рушникові», «хата без рушників, що пустка – там нечистий живе», «хата без рушників, що родина без дітей».