Повісті Івана Нечуя-Левицького: тематично-формальні збіги

Abstract

Стаття присвячена розглядові повістей Івана Нечуя-Левицького в порівняльному аспекті, передовсім через призму збігів між творами цього виду. Авторка, проаналізувавши дослідження, присвячені художньому набуткові І. Нечуя-Левицького, переконалася, що його середня проза вже неодноразово була об’єктом наукових різноформатних праць, проте на сьогодні відсутні розвідки, у центрі яких – зіставний підхід до повістей митця слова. Справді, публікації часу давнього – студії Івана Франка, Сергія Єфремова, Ніли Крутікової, критичні виступи новітнього періоду, зосібна Юрія Коваліва, літературознавців «Історії української літератури: у 12 томах», твердить авторка статті, не порушують проблеми збігів/відмінностей між повістями Левицького-прозаїка. Саме такий підхід і визначив актуальність пропонованої студії. У досліджено доведено, що середня проза письменника другої половини ХІХ століття найобсяжніша кількісно: з-поміж п’ятдесяти зразків його літературної спадщини повістей – десять. У художньому вияві вони так само найбільш виразні. Науковиця зіставно простежує такі подібності: автобіографічно-реальну основу майже всіх повістей, контрастність у змалюванні персонажів, перегук другорядних тем. Основою Нечуєвих зразків середньої прози, доводить В. Мелешко, стали події, факти, явища життя родини Левицьких та самого автора, а також суспільно-громадські реалії України першої половини ХІХ століття – саме те, що дає підстави для твердження про відносний автобіографізм багатьох творів. Говорячи про паралельну контрастність героїв/героїнь повістей, авторка апелює насамперед до найранішого твору «Дві московки». Вона аргументовано твердить, що Нечуй-Левицький художньо довів домінантний вплив на долю людини соціальних обставин, соціуму загалом. Поетику контрасту як найвиразнішого засобу творення образів Ганни та Марини спостережено на всіх рівнях змалювання образів головних героїнь повісті: на портретному, на рівні розкриття характеру, вдачі, поведінки тощо. Поетика контрасту, акцентовано у статті, превалює у творенні образів священників (повісті «Причепа», «Старосвітські батюшки і матушки»). У статті проаналізовано збіги на тематичному рівні між повістями Нечуя-Левицького: ідеться про другорядні теми.