Психофізіологічні механізми формування резильєнтності у дітей з атиповим розвитком в умовах хронічного стресу

Abstract

У статті досліджено психофізіологічні механізми формування резильєнтності у дітей з атиповим розвитком в умовах хронічного стресу. Розкрито роль нейробіологічних, нейроендокринних та вегетативних чинників у забезпеченні стресостійкості та адаптаційного потенціалу дитини. Представлено результати сучасних емпіричних досліджень, що підтверджують взаємозв’язок між рівнем резильєнтності та психоемоційним станом дітей. Особливу увагу приділено індивідуальним відмінностям, віковим і гендерним аспектам формування резильєнтності. Обґрунтовано доцільність використання комплексних програм психологічного супроводу із залученням когнітивно-поведінкових, арт- та фізіологічних методів. Запропоновано модель інтегрованого підходу до розвитку резильєнтності на основі психофізіологічного профілю дитини. Результати мають практичне значення для фахівців у галузі психокорекційної роботи, освіти та охорони здоров’я.